Жертва як необхідність

Багато хто, напевно, пам'ятає дивний фільм Андрія Тарковського (може бути, самий дивний з усіх його фільмів) - "Жертвоприношення. Живе собі звичайна західна сім'я, досить заможна, У неї відмінний будинок в красивому місці. Щоправда, хлопчик у цій сім'ї чомусь не говорить - чи то він німий, чи то страждає на аутизм. Та й всі інші не дуже люблять і розуміють один одного. Але це зовсім не заважає їм радіти життю, щось святкувати в погожий літній день. І раптом посуд на столі починає тремтіти від гулу пролітаючих літаків, по телевізору громадян закликають зберігати спокій, і всі розуміють, що збувається страшний сон тих років: зараз почнеться ядерна війна, в якій не буде ні переможців, ні уцілілих. Перед цією загрозою все втрачає сенс. Але залишається надія: може бути, що все обійдеться? І тоді головний герой бурмоче щось незрозуміле, що навіть не можна назвати молитвою. Це просто стогін людини, яка мріє, щоб страшний сон все ж таки залишився сном, і на ранок життя повернулася б до своєї звичайної течії. Якщо б це було можливо! Він засинає ... і його бажання виконується. На наступний ранок світ відновлений, ніхто й не згадує про події. І тоді герой підпалює власний будинок. Його відвезли до психлікаﾀні, його рідні та близькі продовжують радіти життю. І раптом його маленький син знаходить дар мови.
У цьому фільмі не сказано ні слова про Бога або про релігію. З точки зору християнства, багато що там є спірним. Але в фільмі показано найдавніший сенс жертви - людина, якій було дано все, може відплатити тільки одним: віддати все, цілком і повністю, розлучитися зі звичним затишком, пожертвувати своїм достоїнством і достатком, нічого не залишивши про запас. А якщо задуматися, кожнен наш ранок подібний ранку жертвопринесення з цього фільму, адже якщо не ядерна війна, то, принаймні, наша власна смерть - недвозначна і щоденна можливість.
І ще одна річ напрочуд точно показана в цьому фільмі. Жертва, навіть на перший погляд безглузда, парадоксальним чином все ж таки перетворює світ: нехай ніхто з рідних не зрозумів головного героя, але найдорожча для нього людина, її син, нарешті знайшов дав мови.


Жертва як бенкет

Повернемося до стародавнього Ізраїлю. Його релігія була напрочуд простою. Інші древні народи, наприклад, вавілоняни або єгиптяни, знали складні ритуали й заплутані обряди, а жрﾵці зберігали таїнства від очей непосвячених. У Ізраїльтян ж був просто величезний намет (поки вони були кочівниками) або величезний кам'яний будинок (коли перейшли до осілого способу життя) - символічне місце проживання Бога серед Його народу. І в подяку за все, що Він давав їм, вони віддавали Йому те, чим володіли самі - будували Йому оселю з найкращих матеріалів, приносили краще м'ясо, хліб, вино і масло. Нічого особливого, таємничого або незрозумілого: у святилищі було все те ж, що і в звичайному будинку, тільки незрівнянно розкішніше і рясніше. Два рази на добу, вранці і ввечері, на жертовник відправлявся однорічний баранчик, немов ізраїльтяни запрошували Господа до власної трапези.
Втім, це не зовсім так: стороною, що запрошує були не люди, а сам Господь. Адже це Він дав Мойсею докладні вказівки - що, як і коли можна приносити в жертву. У відносинах Бога і людини все визначає Бог, а не людина, якій тільки здається, що своїми діями він ритуально спонукає Бога надати необхідну допомогу. Насправді Бог спочатку подає людині все, що йому дійсно потрібно, а людина може тільки висловлювати свою подяку, жертвуючи ﾑогові перші і найкращі плоди.
Цей принцип суворо витримується в Старому Завіті. Богу належать первістки від усякої чистої худоби, Йому ж приносяться перші плоди нового врожаю. Навіть хлопчики-первістки вважалися такими, що належать Йому, і батьки викуповували їх, приносячи в храм певну плату.
Втім, людина могла приносити жертву і з власної волі. У подяку за якусь особливу подію в своєму житті, або просто для того, щоб висловити свою відданість Богу, вона могла принести жертву Всеспалення - коли тварина спалювалося на жертівнику повністю, без залишку. Звичайно, всякий раз спалювати все, що в тебе є, як у фільмі Тарковського, було б досить безглуздо, але найкращий (обов'язково кращий!) Баран із стада символізував: людина віддає в руки Бога себе самого і все, чим він володіє на землі.
Інший вид добровільної жертви - мирні жертви (це не зовсім вдалий термін, в нових перекладах зустрічається інший: бенкетна жертва). По суті справи, це спільний бенкет, коли деяка частина жертовної тварини спалювалася як "частка Бога, а інше м'ясо йшло на частування всіх присутніх. Адже з того, що приносилося до скинії або храм, далеко не все знищувалося на жертівнику: щось йшло на прожиток священиків, у яких не було іншого доходу, а частина м'яса (у разі піршественної жертви) поверталася жертводавцеві, але й вона вважалася священною - її не можна було викидати або віддавати "нечистій" людині (наприклад, язичнику).
Спільна трапеза у всіх народів стародавності означала укладення союзу. Розповідають історію часів громадянської війни в Середній Азії: одного разу вчителька заблукала і випадково вийшла до табору басмачів. Розуміючи, яка небезпека загрожує їй, представниці радянської влади, якщо її пізнають, жінка просто тихенько підійшла і сіла до найближчого вогнища. Якийсь незнайомий бородань простягнув їй шматок коржа, і з цього моменту вона стала недоторканна - адже ці люди ламали з нею хліб.
Точно так само укладався у свій час і договір, Заповіт між Богом і людьми - відбувалося жертвоприношення, і кров'ю жертовних тварин окропляли і вівтар Господа, і весь народ, що стояв перед ним. Вони ставали як би співтрапезниками, і забути про це - означало зрадити.

Жертва за гріх

Але був і інший важливий аспект старозавітних жертвопринесень. І перш ніж перейти до нього, згадаємо ще про один подив, який часто виникає у сучасних людей. Ну добре, кажуть вони, відданість Богові - це все чудово, але в чому винні нещасні тварини? Навіщо їх різати? Чи не краще робити так, як роблять індуїсти і буддисти, приносити своїм божествам фрукти та квіти? Невже потрібно було обов'язково проливати кров?
Так, було потрібно. Як сказано вище, в жертву приносили й перші плоди, і борошно, і масло, але головною жеﾀтвою завжди залишалояся невинне (без найменшого вади) ягня, козеня або цілий бик. Історія про Каїна й Авеля показує, що так побажав сам Господь: Він прийняв криваву жертву від Авеля, але відкинув плодову жертву Каїна.
Справа в тому, що кожна людина грішна, і жертва покликана подолати прірву між гріховною людиною і святим Богом. Поки Адам і Єва перебували в раю, у них не було потреби у жертвоприношеннях - вони спілкувалися з Богом напряму. Але після вигнання з раю все стало інакше. Навіть сама оселя, сам храм - матеріал символ божественної святості на землі - потребували щорічного очищення. І весь народ брав участь у щорічному скорботному торжестві - Дні вблагання - коли приносилися жертви за гріхи всього народу, і козел відпущення (якого зовсім ні в чому не звинувачували, а просто проганяли в пустелю) якби носив геть ці гріхи. Але головним засобом очищення від гріха ставала кривава жертва. Юдеї до цих пір відзначають цей день під назвою Йом Кіпур.
Були й особливі випадки, коли окремі люди повинні були приносити жертву за провину або жертву за гріх - якщо вони переступили заповіді або просто опинилися ритуаﾻьно нечистими, тільки така жертва могла повернути їм стан чистоти. Чому?
Смерть - покарання за гріх. Або його природний наслідок - кому як звичніше це називати. Ще в Едемському саду Адаму і Єві було сказано, що порушення заповіді стане причиною їх смерті (до цього вони не повинні були вмирати). І жертовна тварина ставала свого роду викупом, заміною. Перед тим, як його заколювали, покладали на нього руки людей і тим самим як би говорили: "Я гідний смерті за свої гріхи і визнаю це, я не можу наблизитися до Тебе, але, Господи, замість своєї крові я приношу кров цього ягня і прошу у Тебе прощення. Ось чому викупна жертва обов'язково повинна була бути кривавою.
Ізраїльтяни взагалі вважали кров носієм життя (власне, так воно і є) і тому шанували як священну. Ніяку кров не можна було вживати в їжу, її слід було обов'язково виливати на землю. Що ж до страждань безневинних тварин, то в ті часи таким питанням просто не задавалися .. Їли м'ясо, робили зі шкір одяг, предмети побуту і не замислювалися про філософію вегетаріанства. Власне, більшість людей і зараз живуть так.

Жертвоприношення сина



Деякі сторінки Старого Завіту залишаться для нас незрозумілими, якщо виривати їх із контексту релігійних уявлень інших стародавніх народів. Навіщо, наприклад, Господь зажадав від Авраама принести в жертву його єдиного сина Ісаака? Так, звичайно, це було всього лише випробування, Господь зупинив занесену руку Авраама, але все одно - навіщо?
Людські жертвоприношення були добре відомі в давнину. Щоб отримати від богів щось особливо цінне і потрібне, їм слід було віддати найдорожче - а що може бути дорожче за людське життя? Практично усі погани час від часу різали на вівтарях полонених або рабів, а деякі (наприклад, інки) посилали на заклання знатних і вродливих юнаків, які йшли на смерть добровільно, оточені пошаною. Нарешті, найдорожча жертва - це власні діти, особливо хлопчики-первістки, які повинні успадкувати ім'я і титул батька. Релігія хананеїв та інших народів, що населяли Палестину до ізраїльтян, схвалювала такі жертви (це до питання про те, за які саме гﾀіхи Бог згодом прирік ці народи на повне знищення).
Можливо, розповідь про Авраама і Ісаака покликана пояснити, чому Ізраїльтяни категорично відмовилися від такої практики. Справа зовсім не в тому, що вони були занадто зніжений або недостатньо поважали свого Бога - Бог Сам відкинув людське жертвопринесення.
Є, втім, в Біблії ще одне оповідання - про необережного суддю (тобто правителя) Ефтая, який у подяку за даровану Богом перемогу над ворогами обіцяв принести Йому в жертву перше, що вийде з дверей його будинку. Першою назустріч батькові вибігла радісна донька ... Ефтай виконав свою обітницю, хоча міг цього і не робити. Що ж, в усі часи були люди, які надто буквально слідували власній релігії.
Біблія тим самим показує нам: єдиний син і справді - найвища з усіх можливих жертв, але від людини вона не потрібна.



Жертва як Новий Заповіт

Зате така жертва приноситься Самим Богом. Ті, хто думає, що найголовніше в Новому Завіті - вчення Христа або його моральний приклад, помиляються. Зовсім ні! Велика частина того, чого Він навчав, вже була в Старому Завіті. І хоча в Євангелії все це викладено більш ясно і зв'язно, унікальність його зовсім не в проповідях і притчах. Зрештою, інші духовні вчителі людства теж залишили безліч прекрасних повчань і висловів.
Неповторний у Євангелії Сам Христос - втілений Син Божий, і, перш за все - Його смерть і воскресіння. Його жертва, принесена за гріхи всього світу. Це розумів і Іван Хреститель, коли, звертаючись до своїх учнів, сказав про Нього "Оце Агнець Божий, Який бере на Себе гріх світу". Міг би сказати: ось великий праведник, пророк і учитель, і був би абсолютно правий, але він з самого початку попередив про найголовніше.
Що ж це була за жертва? Кров тварини проливалася в спокутування гріхів однієї людини, групи людей, хай навіть цілого народу, але все одно це було очищення тимчасовим і частковим. Повністю змити гріхи всього людства, всі, які тільки здійснювалися і ще будуть творитися, могла тільки досконала жертва, кров єдиного безгрішного - Сина Божого. І тоді вже неважливо, великий чи малий цей гріх, адже справа вже зовсім не в ньому, а в досконалій і безгрішній жертві. Коли знаменник дробу прагне до нуля, її значення прямує до нескінченності, так і тут "нуль гріха в знаменнику" дає нескінченне, повне прощення.
Таке уявлення християн про жертву на Голгофі викликало і викликає чимало запитань і навіть суперечок. По-перше, чому, якщо Бог побажав пробачити людей, Він не міг зробити цього просто так? Зрозуміло, міг. Але що це було б за прощення? Потурання, амністія всім підряд - і тим, хто розкаявся, і тим, хто задумує нові злочини. Але гріх - це дійсно серйозно. Це як гірська лавина, викликана необережно кинутим каменем. Бог прийняв цю лавину на Себе, закрив від неї людину. Але Він не побажав просто взяти і скасувати лавину, зробити недійсною причинно-наслідковий зв'язок. Адже і Христос нічого не робив спеціально, щоб зійти на хрест - але світ, поневолений гріхом, сам виштовхнув Його як щось чужорідне, як вода виштовхує надутий повітрям м'яч. Справжнє, справжнє добро в занепалому світі не може привести нікуди, крім Голгофи, але відтепер кожен, хто сходить на неї бачить, що він там не один - Христос прийшов туди першим і взяв все саме тяжке й страшне на Себе.
Ще багато сперечаються про формулювання: хто, кому і за кого приніс цю жертву? Мабуть, правильним буде така відповідь: Бог і людина Ісус Христос приніс у жертву Отцю Самого Себе за кожну людину, в тому числі і за нас з вами. Від нас тепер залежить - прийняти або відкинути спасительні плоди цієї Жертви.
Не випадково з хресною смертю пов'язане головне таїнство християнства - Євхаристія. Напередодні розп'яття Христос зібрав учнів на Таємну вечерю і за трапезою уклав з ними Новий Завіт. Так поєдналися два головних сенси жертвоприношення: спільне бенкет Бога з людьми і спокутування людських гріхів. Сьогодні всякий раз, коли християни здійснюють Євхаристію, вони приносять безкровну жертву, приєднуючись до того, що відбувалося 2000 років тому за пасхальним столом у Палестині.
"Кров Його на нас і на дітях наших - кричала знавіснілий натовп у дворі Понтія Пілата. Замислимося ось про що: це ж Кров Завіту! Точно так само, як Мойсей при укладанні Старого Завіту кропив народ кров'ю жертовного агнця (ягня), так і тепер кров Агнця, який бере на себе гріхи всього світу - Христа - окропила і всіх, хто стояв на цій площі, і взагалі всіх людей у цьому світі.

Старозавітні жертви, тимчасові і часткові, поступово готували ізраїльський народ, а через нього і все людство, до цієї дивовижної таємниці, заздалегідь розкриваючи її зміст, віщуючи неминучість Хреста і непереможну силу Воскресіння. І вже саме це надає їм більше сенсу, ніж усім іншим обрядам і таїнствам усіх релігій і духовних традицій, якими б прекрасними вони нам не здавалися.

Андрій Десницький
Журнал Фома